9079
10086
9323
6012
18.01.2018 року був прийнятий Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна» і настав час з’ясувати, що фактично змінив цей закон при проведенні приватизації та висловити застереження, до чого можуть привести окремі положення цього закону.
Пропоную почати з розуміння того, як «реформатори» Гройсмана та деякі «народні» депутати вже позбавили громадян України прав на пільги при приватизації, прийнявши цей Закон, і в зв’язку з цим, він фактично став не про приватизацію, а про розпродаж державного майна.
У попередньому Законі про приватизацію в ст. 2 було зазначено пріоритети та принципи приватизації, зокрема: надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна; надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються; забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації та у розділі ІV Закону було викладено порядок реалізації цих прав громадянами України.
А в статті 2 нового Закону «реформатори» не зазначили жодного слова про права громадян України на пільги при приватизації та взагалі жодного слова щодо громадян України.
Особливо треба звернути увагу на те, що відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень нового Закону втрачає чинність Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі». Хтось подумає, ну і що з того, що вказаний Закон втрачає чинність, але саме цим законом було надано право працівникам сільськогосподарських державних підприємств та пенсіонерам цих підприємств безоплатно отримати частку майна підприємства при приватизації. І це ще не всі лиха для людей, тому що новим Законом передбачена приватизація цих підприємств у вигляді єдиних майнових комплексів (набір майна) і в цьому випадку, коли буде продано майно цього підприємства, то після продажу майна це державне підприємство буде ліквідовано. І зазначені селяни замість отримання земельних ділянок у власність, що передбачено статтею 25 Земельного Кодексу, відчують на собі дію пункту 3 статті 24 Земельного Кодексу, а саме: «У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають у їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання за їх цільовим призначенням, а договори оренди земельних ділянок припиняються».
Дивує позиція європейських фахівців при розробці цього Закону таких, як Л. Бальцеровича, І. Міклоша, А. Байцуна, тому що їх позиція зовсім не співпадає з порядком проведення приватизації в їх власних країнах. У Польщі, де приватизацією керував Л. Бальцерович, 15 % акцій підприємства безоплатно передавався трудовому колективу, а в малої приватизації результати були такі, що 3 % майна було продано, по 5 % майна було продано право на оренду, а 92 % майна було передано місцевим адміністраціям, які в свою чергу через довгострокову оренду з викупом забезпечили приватизацію.
Тому можна констатувати перший фактичний наслідок цього Закону – завдяки пропозиціям «європейських варягів» (Стратегічні радники), завдяки зусиллям «реформаторів» Уряду Гройсмана та деяким «народним» депутатам, забуто про громадян України при приватизації, забрано право на пільгове придбання майна при приватизації, а у селян взагалі забрали все, що можна було забрати. Ось такі «реформи» для людей.
Качур Д. М. член Громадської ради при ФДМУ, експерт з питань приватизації 02.02.2018 р